діалектика

ДІАЛЕКТИКА (грецьк. διαλεκτιυή - мистецтво вести бесіду, сперечатися) - вчення про об'єктивну суперечливість буття, тотожність протилежностей (конечне і безконечне, перервне і безперервне, зв'язок і відокремленість, сталість і мінливість і т. д.), які, однак, не нейтралізують одна одну, а реалізуючись у своїй тотожності як рух, розвиток і творчість, розгортаються в багатоманітність конкретних форм сущого. Стверджуючи об'єктивну суперечливість пізнання, людської діяльності і спілкування, Д. виступає як методологія оновлення суспільної практики і духовного життя. У відповідності з поділом носіїв протиріч і відповідних орієнтацій на онтологічний, діяльнісно-практичний або логіко-гносеологічний вирізняють - Д. природи, суспільного життя, пізнання, об'єктивну і суб'єктивну Д. і т. д. Різноманітність способів дослідницьких підходів до проблеми суперечливості породжує різні історичні форми Д., Д. окремих філософських напрямів і шкіл, особистостей. Так, поряд з традиційною Д. Античності, Д. доби Відродження тощо кажуть про Д. елеатів, софістів, трансцендентальну, матеріалістичну, екзистенційну, негативну Д., а також Д. Геракліта, Зенона, Гегеля, Маркса, Ясперса, Адорно та ін. У свою чергу, діалектичний підхід до об'єктів дослідження в ряді випадків породжує і самостійні галузі філософування на кшталт діалектичної теології, діалектичного історицизму та ін. Специфічною для Д. теорією пізнання є діалектична логіка, фундамент якої на ідеалістичних засадах був розроблений Гегелем. Понятійний простір Д. включає категорії: тотожність, відмінність, протилежності, протиріччя, рух, розвиток, стрибок, зняття, заперечення, оновлення, відтворення, перетворення, зміна, перевтілення. Сюди відносяться також парні категорії: абсолютне - відносне, причина - наслідок, необхідність - випадковість, форма - зміст та ін.

В. Кизима